— Старша вже велика, їй 10 років. Навчається у 3 класі. А Юляші всього 7 – вона тільки стала школяркою з цього року, моя розумничка. – ділиться 40-річна Валя. – Ти не уявляєш, яка вона молодчинка. І в математиці розуміється, і вчитель її хвалить, каже, що вона має здібності. Читати вміє, найшвидше виходить. На танці її віддали. На малювання. — Стривай, це ти про кого зараз говориш? Про старшу чи про молодшу? — Ну, ясна річ про молодшу, про Юлечку. Що говорити про старшу? Вона розумом не блищить, то трієчку принесе, то четвірку. Вона дуже лінива. Я стільки сил у неї вкладала від народження. Але все марно. Марно! Тільки з потиличниками уроки робить. Вся справа в тому, що Валя ставиться до дітей не однаково.
З молодшої порошинки здуває, а от у старшій нічого, окрім недоліків, не помічає. Але якщо говориш Валі про це, то вона сперечається до останнього, запевняючи, що має однакове ставлення до дітей. Начебто вона все порівну ділить між ними. І лає їх, і хвалить однаково. І ласки дає обом дівчаткам. Але оточуючі бачать, що вона торкається їх по-різному, слова каже не однакові. Певна річ, що дівчатка все це бачать. Вся справа в тому, що старша дівчинка є довгоочікуваною та пізньою дитиною. Саме її вони вимилювали у Господа протягом десяти років. Вона не відходила від сплячої доньки. І все не могла їй намилуватися. Все в ній її розчулювало. До того ж, старша дорослішала, починала проявляти характер і дратувати матір. Вона просто відійшла на другий план.
– Ти вже доросла. – З обуренням відповідала їй мати. – Повинна зрозуміти, що маля спить, так що не галасуй і не бігай. Та мені не заважай. Роки йшли, а ситуація залишалася незмінною. Старша була лише дратівливим чинником. На роботу Валя так і не вийшла. Займалася вихованням молодшої дочки. І робила справи по дому. Старша ходила на продльонку, а молодша була вдома з матір’ю. — Адже там вона з учителями, вивчить уроки, пограє з подругами, а вдома що? Тільки я та сестра. Нудьга. … Якось Валентина прибирала на столах у дівчаток. І серед стопки книжок лежала книжка з дитячими казками, яка мала назву «Морозко».
Спочатку вона подумала відкласти в бік, а потім у пам’яті промайнув зміст книги. І вона мимоволі зупинилася. Жили-були дві сестри. Старша була лагідною, порядною, доброю та рукодільницею. Але її чомусь відправили до лісу взимку за хмизом, а потім за пролісками. А молодша не мала жодних обов’язків – одні права. І мати звернула увагу, що саме ці сторінки книги були зачитані до дірок… Час щось міняти? Чи вже нічого не вдієш? Адже не можна любити когось за велінням серця. Як змінити ставлення до людини, навіть якщо вона є твоєю рідною дитиною? І як пояснити той факт, що одну дочку вона любить до божевілля, а другу просто терпить з певного часу.