Віка налила чай своїм друзям. – Ну Віка ти чого, Микита хороша людина, і він тебе обожнює. Ви разом уже п’ятнадцять років, – казала подруга Настя. – Я згодна з тобою Настя, він для тебе все зробить, як і раніше. У тебе найкращий чоловік, а ти так кажеш! Ти мала жити з моїм – днем на роботі, вечорами у мами, а у вихідні в гаражі з мужиками та випивкою. І один раз на рік, на 8 березня він притягне до тебе три маленькі трояндочки… А твій, він обожнює тебе, і на море поїхали, і модний телефон купив і ніколи не дивиться ліворуч, – каже Катя, друга подруга. Жінки знали одна одну з дитячого садка. Але Віка завжди відрізнялася від інших. Вона вийшла заміж раніше за них і вийшла за кращого хлопця на курсі, чим викликала заздрість майже всієї жіночої половини інституту. Віці все здавалося дуже звичайним.
Вона втомилася від одноманітності та захотіла чогось нового! Побачення під місяцем, безсонні ночі від кохання та прист расні зізнання, наприклад… Так вона знайшла собі пригоду та хлопця, з яким вирушила на пляж. Чим вона тепер хвалилася перед подругами… За тиждень подруги знову зустрілися. Їх суботнім ритуалом було ділитися один перед одним новинами та радощами за чашкою чаю, а то й чогось міцнішого. – У двох словах. У нас з Микитою була серйозна розмова. Потім ми дійшли згоди. І ви не повірите, що це! Мій чоловік – чисте золото, дівчатка! Він погодився на стосунки без зобов’язань! І тепер ми вільні! – Як вони стали вільними? – Здивувалася Настя. – Ти ліворуч, а він теж, – Катя насупилась.
– Та що з вами таке? Просто життя занадто коротке, а нудьга все псує. Тому ми зустрічатимемося з тим, з ким захочемо, і нам не буде нудно. – Мені це не подобається, Вік. Я не думаю, що це закінчиться для тебе добре. Ну… Дивись, не пошкодуй потім, буде пізно… Микита, чоловік Віки, після трьох місяців неодруженого життя знайшов іншу жінку. Мало того, він закохався в неї до безумства! А потім і зовсім часто не повертався додому вечорами. За місяць сталося щось неймовірне! Віка зайшла додому, але чоловіка не було. «Дивно»,— пробурмотіла вона. Коли жінка вже збиралася йти готувати вечерю, вона помітила дивний листок на столі. Віка кинулася до столу, розгорнула записку і з жахом вигукнула! Чоловік писав, що знайшов іншу жінку, що не може жити без неї, і що його стосунки з Вікою закінчено.
І вона не знайшла ні його речей, ні спільної банківської картки. – Що мені тепер робити?! Як жити? Незабаром він подав на розлу чення та поділ майна. А його kохання вже було ваrітне, ось-ось мало наро дити йому сина… Віка з Микитою розділили виторг від продажу квартири. Вона використала виручені гроші, щоб відвідати рідне місто своєї матері. Хто ще, крім матері, зрозуміє та пошкодує? Через півроку подруги дізналися, що Віка вийшла заміж у рідному місті, і справи в неї начебто налагоджуються. Найголовніше – більше нічого не руйнувати своїми руками… Не дарма кажуть, що ми не бережемо те, що маємо, а плачемо, коли втрачаємо…