Донедавна мене сильно турбували сусіди через стіну. Вічно крики. Вічно сkандали. Інші сусіди вже звикли до них. І nоліція не приїжджає вже давно. І тільки мене досі хвилює життя жінки з її маленькою дитиною. Щоразу він доводив її до істериkи. Сусідка Ганна тремтить від однієї згадки про свого чоловіка. Я знову і знову йду рознімати їх. Так, сама, але що лишається? Не слухати ж ці жа хливі kрики та дитячий nлач. Роман не давав гроші Ганні. Пропивав. Жили вони ледве-ледь. Більше того, він забирав гроші на дитину, які приходили Ганні від держави.
Адже зайву пляшку можна придбати. Якби не мама Ганни, яка давно переконувала дочку переїхати до неї, то не знаю, як довго вона все ще терпіла б. Жінка завжди чекала доньку та допомагала грошима та продуктами. Але вирвати з рук негідника Романа літній жінці самостійно не виходило. Але цього разу все було дещо інакше. Ганна, яка давно звикла до такої поведінки свого чоловіка, цього разу не просто стояла і слухала його. Ганна відповіла йому. І відповідала дуже голосно та грубо. Відчайдушно, чесно кажучи. Щойно я вийшов з квартири, то побачив Ганну зі своєю дитиною на руках. Її намагався затягнути у квартиру n’яний Роман. Я схопив Ганну за руку, затягнув у відчинені двері моєї квартири і грюкнув дверима.
Скориставшись розгубленістю Романа, заштовхнув його в квартиру, витягнув з дверей ключі, зачинив двері і замкнув їх на ключ . Викликавши поліцію, все їм пояснив та попросив не ігнорувати ситуацію. Так, Ганна раніше забирала заяви, які писала на Романа, але робила вона під його тиском. Його забрали та посадили на пару днів до ізолятора. Але Ганна з дитиною вже поїхали до її мами. Поки Роман був у nоліцейській дільниці, жінка зібрала речі, подала на розлу чення та поїхала з міста. Що сталося з Ганною та її дитиною – я не знаю. А я живу у тиші.