Свою спадщину від батьків, їхній будинок, я вирішив продати. Мої діти дорослішають і їм потрібно давати освіту та житло у місті. Зв’язався зі своїм другом, він рієлтор. Стас оглянув будинок та допоміг встановити його ціну. Ми вирішили не завищувати, навпаки, навіть трохи занизили. Мені було важливо продати швидше, адже вже влітку син має йти вчитися. Наступного дня я вже говорив із першою потенційною клієнткою, яка приємно здивувала мене. Вона ставила конкретні запитання, чемно говорила зі мною, але наприкінці розмови вона здивувала мене. – У вас тут ціна трохи… велика… Може б ви її зменшили?
– Ну, я можу скинути одну чи дві сотні доларів, але не більше, ціна й так маленька! – Ні, я хотіла б, щоб ви її зменшили в половину! – відповіла вона. Я їй відмовив. Наступного дня вона знову подзвонила мені, думав, що вона обдумала мою пропозицію і погодиться, але вона почала мені розповідати про свої проблеми. Виявилося, що вона багатодітна мама, якій треба допомогти і я маю це зробити, бо їм ще потрібні гроші, щоб одягнути та нагодувати діток! Я одного взагалі не розумію – навіщо вона дзвонить телефоном, щоб купити будинок, на який немає грошей?
Це те саме, що в супермаркеті набрати цілий кошик продуктів і розповідати касиру, що він має ії зробити знижку в 50%, адже її вдома чекають маленькі діти. Я був сам не в собі від злості після такої розмови! Тож тепер усім жінкам, які народили більше трьох дітей, потрібно робити на всі знижку 50%? Держава їм і так допомагає, платить. А я не державне підприємство, щоб допомагати незаможним, чи багатодітним. Я думаю, що часто такі багатодітні матусі справжні маніпулятори. Складається враження, що вони дітей більше народжують, аби їм усюди знижки робили. Можеш дати дітям щось – то наро джуй, а не можеш – то не проси потім у інших допомоги.