З Вікою ми були у стосунках вже понад трьох років. Десь рік тому я познайомив її із батьками. І став наглядати обручки. У Вікі була власна квартира, що залишилася у спадок від бабусі, батьки зробили ремонт і тепер вона мешкала там. У суботу я вирішив зробити улюблений сюрприз та покликати заміж. Хотілося розповісти, що на роботі мені запропонували підвищення та відсвяткувати цю чудову новину. Біля під’їзду Вікі був гарний квітковий магазин, саме туди я й забіг за великим букетом троянд. У такому піднесеному настрої я підійшов до квартири дівчини. Вже хотів стукати, але побачив, що двері не зачинені.
Тихенько я зайшов у коридор. У руках букет, цукерки та продукти для приготування сніданку. Але не встиг я пройти в кухню, як зауважив, що по всій квартирі розкиданий якийсь чоловічий одяг. Мені стало зрозуміло. Я мовчки пішов. Настільки бо ляче не було ніколи в житті. Проходячи повз парка, помітив тихенько схлипуючу дівчину. Я сів біля неї, і вона заговорила першою: – У вас дівчина на побачення не прийшла? – А ви звідки знаєте? – Очевидно. Ви з букетом та цукерками, а обличчя засмучене. З дівчиною ми познайомилися і побалакали. Ніколи не думав, що незнайома людина може стати таким цікавим співрозмовником.
Вона послухала мою історію і сказала, що це тільки на краще. Зараз трохи поболить, а потім я знайду свою другу половинку, у тисячі разів найкращу. Я запропонував Марині зустрітися увечері і піти до кафе. Виявилося, що вона теж чекала хлопця, що не прийшов. Квіти і цукерки я віддав їй, а вже ввечері ми гуляли цим парком і не могли перестати говорити на загальні теми. Це дуже відволікло мене від останніх подій, а вже через рік ми одружилися, тепер маємо шестимісячну доньку. Напевно, таки нічого в цьому житті просто так не буває.