Якщо ти не вмієш говорити “ні”, то на тобі “їздитимуть” усі, кому не ліньки. Прописна істина. Тільки от доходить вона в мозок часто не через вуха, а через іншу частину тіла. У нас із чоловіком двоє дітей. Я поки що не можу вийти на роботу за станом здоров’я. Сім’ю забезпечує чоловік. Живемо не багато, але й не голодуємо. У мене була подруга Галина. Заміжня, дітей немає. І вона, і її чоловік працюють менеджерами середньої ланки. Добре заробляють. Але гроші у них не тримаються. Дефіцит сімейного бюджету в них у сім’ї часто. Того дня вона прийшла до мене, коли діти спали, а чоловік працював у нічну зміну. Прийшла напідпитку.
Так ось, заявилася подруга, і стала “плакатися в жилетку”, мовляв, прийшов рахунок за газ, а їй нема чим його оплатити. І показує рахунок. А там п’ятнадцять тисяч! Куди вони витратили таку прорву газу – незрозуміло. Але виплатити треба терміново. Інакше їм прикриють постачання. А відновити газопостачання – дороге задоволення. А в її чоловіку на підприємстві вже три місяці не виплачують платню. А на її платню вони ледве зводять кінці з кінцями… Загалом плакалася довго і вимолила цю суму. Я ці п’ятнадцять тисяч півтора року збирала. Хотіла влаштувати чоловікові розкішний ювілей.
Але Галина обіцяла повернути мені всю суму за два тижні. І я позичила гроші… Минуло два тижні. Галина мовчить. Тоді я вирішила зателефонувати їй сама: – Ну що, подруго, одержав твій чоловік зарплату? – Запитую її. – Ну, у тебе і питання! – відповіла Галина здивованою. – Тобі яка справа до зарплати мого чоловіка? – Як “яке”?! Ти ж позичала у мене п’ятнадцять тисяч, і обіцяла повернути, як тільки чоловік отримає гроші? – Я? Займала в тебе? Ти що, дурепу знайшла?! Жодних грошей я в тебе не позичала! – Відрізала вона і кинула трубку. Ось так. Розписки я не маю, свідків немає. Зникли мої гроші і ювілей мого чоловіка накрився мідним тазом. А все через те, що не змогла сказати “ні”.