Мама завжди хотіла доньку, але народився я. Все своє дитинство я чув одну й ту саму фразу: -От, якби в мене дочка була, то було б легше. Від чоловіків допомоги не дочекаєшся. Я був другою дитиною у сім’ї: у мене був старший брат. Вся наша кімната була завалена ляльками, оскільки мама за кожної вагітності сподівалася, що буде донька. Коли до нас приходили гості з дітьми, мама давала ці ляльки дівчаткам, щоб пограли, а коли всі йшли, вона сумно ставила їх назад на полиці.
Я навчався у школі, коли батько повідомив нам, що у нас з’явиться братик чи сестричка. На полиці з іграшками з’явилася ще одна лялька. Ось тільки УЗД показало – знову хлопчик. Пройшло багато років. Старший брат працює, я навчаюсь в універі, молодший пішов до школи. Коли я був уже на 4-му курсі, старший брат сказав мені, що одружується.
А потім ще одна новина – наречена ваrітна. Мати була на сьомому небі від щастя. Вона сподівалася, що, хоч би, виросте і виховає внучку! Вона особисто відвезла невістку на УЗД. За годину Оля вийшла з кабінету, опустила голову і сказала: -Хлопчик. Вона ледве намагалася стримати сльо зи, але в цей момент до неї підійшла наша мама, взяла її за руку і сказала: -Ну й добре, що хлопчик. Донька в мене вже є.