Люба вже три роки навчалася у місті, але з нетерпінням чекала канікул, щоб повернутися до рідного села. Там на неї з нетерпінням чекала бабуся. Бабуся виховувала її з п’яти років після того, як не ста ло мами. Анастасія Анатоліївна всіляко намагалася заповнити своєю любов’ю відсутність материнської любові. З бабусею також жила тітка зі своєю родиною.
Аглая завжди ревнувала мати до племінниці і казала: -Ти тільки про Любу свою і думаєш, а в тебе ж і інші онуки є! -Але в інших онуків є хороші мама та тато, а Любочка зовсім одна на білому світі! – Пояснювала Анастасія Анатоліївна. Коли бабусі не ста ло, Любов була в місті і складала іспити, тітка їй навіть не повідомила про її сме рть. Люба дізналася лише тоді, коли приїхала додому на зимові канікули.
Їй відкрила тітка: -Чого приперлася? -Ну як же? Я додому, а де бабуся? -Немає в тебе вдома, бабусі теж, йди звідси. Хоча стій, твої речі принесу! -Як немає бабусі? -А Ось так, ще два місяці тому nоховали! Люба заплакала. Обіймаючи валізу з речами, поїхала назад у місто. Незабаром із нею зв’язався нотаріус і сказав, що бабуся їй залишила будинок та велику суму грошей.