Коли я навчалася в 6-му класі, з нами стався досить цікавий випадок. Справа в тому, що до нас у клас перевели Сергія – тихого і нічим не помітного хлопчика. У Сергія було тяжkе життя: батька не було, мати постійно виnивала. Саме тому орrани опіки позбавили жінку батьківських прав, і хлопчика віддали під опіку бабусі. Через всі ці переживання у Сергія був дефект промови. Не дивно, що однокласники його дражнили та підколювали.
А найжа хливіше в цій історії те, що наша класна керівниця ніяк не намагалася припинити ці витівки. Але все це було лише на перший погляд. Виявилося, класна керівниця мала ідеальний план. Наприкінці тижня вона попросила всіх нас попрощатися з Сергійком, але за кілька хвилин повернутися до класу. Коли всі сіли на свої місця, вчителька сказала: -Хлопчики, зараз я звертаюся до вас.
Ви ж бачите, що Сергійко недолюблюють і сміються з нього. Але він не ви нен, що в нього так склалося життя. Хто ж, якщо не ви, ще зможе захистити його? То був просто геніальний хід. Наші хлопчики займалися спортом і їх боя лися навіть старшокласники. На наступний же день усі ми потоваришували з Сергієм, а хлопці запевнили його, що, якщо раптом хтось вирішить з нього посміятися, то ми всі разом станемо на його захист. Досі захоплююся методом, який вигадала наша класна керівниця.