З майбутнім чоловіком я познайомилася ще у дитинстві. Ми були з одного міста, навчалися в одній школі, він старший за мене на 2 роки. Спочатку ми просто дружили, але потім зрозуміли, що дуже подобаємося один одному. Вструпили: він навчався на інженері, а я – на педагога. Водночас нам було дуже легко. Ми дізналися один про одного багато цікавого, відкривалися один одному з нових сторін. Розписалися, за два роки у нас наро дилася донька. Незабаром Вася зрозумів, що на зарплату інженера нам довго не протриматися, тому вирішила відкрити власну справу. Я ж повністю поринула у сімейне життя.
За кілька років у нас народився син. Бізнес чоловіка іноді мав складні періоди, але ми мужньо все витримували. Коли вже відкрили власну фірму, то змогли трохи розслабитися. Коли наші діти стали дорослими і обзавелися власними сім’ями, ми з чоловіком стали витрачати час на себе: я подорожувала, він заглибився в інженерію. Наближалася наша 30-та річниця, коли я дізналася про найстраաніше: чоловік потрапив у Д ТП, і його не ста ло. Минув місяць, і мені зателефонував юрист чоловіка. Він сказав, що незадовго до відходу чоловік встиг скласти заповіт.
У листі говорилося, що я та діти йому дуже дорогі. Бізнес він залишає мені, але все майно переходить до якоїсь незнайомої жінки. Звичайно, я дуже хотіла дізнатися, що це за жінка, адже за 30 років спільного життя я і не здогадувалася про її існування. Виявилося, чоловік мав kоханку, і він ретельно її приховував. Зараз мені дуже nрикро. Не тому, що у чоловіка була kоханка, а через те, що я дізналася про неї тільки після його заrибелі. Адже якби він зізнався мені у всьому, я прийняла б його вибір. А зараз я залишилася біля розбитого корита – і гадки не маю, як жити далі і на що…