До цієї поїздки я давно готувалася. Мене в рідномумістіроківзодва не було, дуже скучила за своїми рідними. У мене вся родина там лишилася. Я сім років тому поїхала до столиці, щоб здобути вищу освіту, а потім мені тут ще роботу запропонували, тож залишилася тут жити. Квитки я придбала заздалегідь. Для мене було важливо, щоб місце було на нижній полиці. Я боюся впасти, такі випадки були неодноразово.
На своєму ліжку я завжди примудряюся скотитися на край, ризикуючи щоночі поцілуватися з підлогою. У поїзді такої небажаноїперспективихотілосявсе ж такиуникнути. І ось я сиджу на своєму місці, гортаю книгу, а тут заходить молода жінка з дитиною. -Добрий день, ви не поступитеся мені полицею? – попросила вона. -Чому? -Дитина у нас любить там спати. При цьому дитина з явною байдужістю оглядала все, по нійбуло видно, що їй глибоко нач хати.
Я почала спокійно пояснювати, чому не можу це зробити. Жінка явно не очікувала, що їй я відмовлю, вона дуже обу рилася і майже одразу почала кричати: -Я ж мати, у вас що поваги до мене зовсім немає? А раптом дитина вночі впаде? Не треба мені казки розповідати про можливість впасти, ви все придумали! Сталася справжня сварка, яку врешті-решт вирішила кондукторка, яка вмовила чоловіка із сусіднього вагона поступитися їй місцем.