Я дуже сором’язлива людина. Так мене виховали батьки, мені це дуже не подобається, але я нічого не можу з собою вдіяти. У мене такий тихий голос, я низенька і худенька, таке почуття, що я просто помилково потрапила у цей світ. Я ніколи не могла заступатися за себе. Якщо зі мною якось некрасиво чинять чи обзи вають, я не можу дати здачі. А просто стою і ляскаю очима. Так було багато разів, наприклад, в автобусі. Люди можуть наступати мені на ноги, штовхати мене і навіть ударити випадково ліктем і навіть не вибачитись. Мене начебто просто не помічають.
Нещодавно я стояла біля каси у магазині, сплатила свій товар, великий пакет із продуктами. І тут побіг якийсь злодюжка, схопив мій пакет і вибіг надвір. Я навіть не намагалася його зупинити. Мені тоді пощастило, бо поряд виявився хлопець, який урятував мій пакет і приніс назад. Але останній випадок так ввів мене в ступор, що я досі не можу прийти до тями. Все почалося із ліkарні. Справа в тому, що у мене сидяча робота, я постійно проводжу час біля комп’ютера. Через це у мене з’явився нестерпний бі ль у спині. Я прийшла до ліkарні, лікар виписав мені ортопедичний матрац, прописав усі критерії, і я вирушила до магазину.
Я довго вибирала матраци, не особливо в них знаюся, а консультанта попросити було страшно. Так до мене підійшов один із працівників і запропонував свою допомогу, я погодилася. Консультант запропонував мені на вибір кілька матраців. На них навіть можна було полежати, аби зрозуміти, чи підходить чи ні. Мені було соромно лягти прямо в магазині. Але консультант сказав, що краще спробувати, ніж купити та розчаруватися. Я лягла – і тут цей консультант ліг поряд. Він був розслаблений, почав мені розповідати про матрац. А мені стало так страաно. Раптом він почне прямо в магазині до мене чіплятися? Я схопилася і вибігла звідти. Тепер стороною обходжу такі магазини.