Марина Олегівна жила одна у своїй великій квартирі. У ній було цілих три кімнати, але Марина використовувала лише одну. Чоловіка її не ста ло ще років 10 тому, хоч Марина на пенсії, але не сидить без діла вдома. Вона намагалася працювати, щоб якось відкладати гроші, бо пенсія зовсім маленька. З роками працювати стало тяжко, Марина часто брала лікарняний. У результаті вирішила, що вже повноцінно вийде на пенсію. Марина мала три кімнати в квартирі, вона вирішила одну здавати студентці. З її грошей виплачувала комуналку. Хоч Марина й мала дорослого сина, але той матері не допомагав зовсім.
Минав час, онук у Марини вже виріс. І тут син зі своєю дружиною стали натякати, мовляв краще її квартиру продати і купити сину невелику квартиру-студію, а на решту грошей і Марині однушку. Було шкода продавати таку гарну квартиру, тим більше у ній Марина все життя прожила зі своїм покійним чоловіком. Але що вдієш, онук росте, йому теж допомогти треба. Квартиру продали швидко, бо Марина за нею стежила, все було в хорошому стані, та й район виявився щасливим. Онукові також швидко зуміли знайти потрібну студію, а поки шукали для неї варіант квартири, то Марині довелося жити зі своєю сестрою.
У сестри була двійка, їм місця вдвох вистачало. Разом платили за комуналку, за їжу, навіть у відпустку змогли нагромадити гроші та поїхати. Марині подобалося жити із сестрою, сестру теж все влаштовувало. Але Марина все одно пам’ятала, що син повинен купити на гроші, що залишилися, квартиру. Тільки ось рік минув, а син щось не купував. Марина нагадала. А син сказав, що просто немає хороших варіантів, то район неблагополучний, то поганий ремонт, то сусіди погані.