Кілька років тому мої друзі глузували з мене, адже мені було вже за 30, а в мене не було ні хлопця, ні чоловіка, ні натяку на їхню появу найближчим часом. Я чекала на того самого, поряд з ким мені буде комфортно і легко, але друзі лише сміялися і говорили: – Ти швидше знайдеш того самого кота, ніж мужика. Нині романтика не та, що у книгах, дурочка. “Тих самих” чоловіків дуже мало.
Тобі самій доведеться підлаштовуватися під них. Я ж надію не втрачала і відчайдушно вірила, що просто ще не зустріла його, але обов’язково зустріну в майбутньому. Так от щодо майбутнього. Був чудовий весняний день, і я планувала вибратися на природу, але моя сантехніка була проти моїх планів, у мене прорвало трубу з-під крана і мені довелося викликати сантехніка. За кілька хвилин до мене прийшов Максим. Його я знайшла в інтернеті, скинула йому фотографії, і він дорогою вже захопив усе необхідне і хвилин через 20 був у мене. Максим мав приблизно мій вік. Він усе полагодив, а потім я попросила його залишитися у мене на чай, і він погодився.
За чашкою чаю я розповіла йому про свої нездійснені плани про те, що я збиралася на пікнік на природі, і потім він пішов. Поки я збирала рюкзак, до мене постукали. Я відчинила двері і не повірила своїм очам. – Ви мене не проженете, якщо я скажу, що хочу з вами на природу? – Звичайно, ні. Я скоро, проходьте, – сказала я, кинула останні кілька речей у рюкзак, і ми вийшли. Максим був на машині. Він відвіз мене в одне гарне місце, де ми чудово провели вечір, і після того дня почали зустрічатися. Через рік у нас народився синочок. Я шалено щаслива жінка, адже обрала собі в чоловіки найкращого чоловіка на світі. А хто б міг тоді подумати, що я саме так зустріну свою долю?!