Коли ми з чоловіком переїхали до нового будинку, познайомилися з однією милою старенькою. Марина Ігорівна жила у квартирі навпроти нашого сходового майданчика. Жінка жила сама, одягнена була бідно, але акуратно. До нас переважно заходила, щоб солі попросити, жменю крупи чи щось у цьому дусі. Нам зовсім не шкода було ділитися. А ось її було дуже шкода, адже її ніколи ніхто не відвідував. Мені хотілося запитати, чому в неї так життя склалося, але сусіди і без зайвих розпитувань поділилися зі мною її історією.
Виявилося, що колись Марія Ігорівна мала чудову родину. Усі, хто знали її чоловіка, дуже позитивно про нього відгукуються, мовляв, чоловік був порядний, працьовитий, дуже сімейний. У них двоє дітей зростали. Шлюб їх тривав п’ятнадцять років. У результаті її чоловік утомився від її важкого характеру. Очевидці сімейної драми кажуть, що в молодості Марія була дуже буркотливою і завжди була незадоволена чоловіком, хоча той дуже старався заради сім’ї і завдяки його зусиллям сім’я нічого не потребувала.
Вона постійно знаходила причини поскаржитися на нього сусідам. Всі радили змінити ставлення і дивитися на все під іншим кутом, але Марія нікого не слухала, у результаті сама зруйнувала своє щастя. Чоловіка набридло, і він розлу чився. Діти вирішили залишитися з батьком та припинили спілкуватися з матір’ю.