Батьків не ста ло, коли я була дуже маленькою. Тому виросла я під опікою бабусі та дідуся по батьковій лінії. Жили ми бідно, але мене завжди підтримувала моя хресна – тітка Арина, яка завжди радувала мене подарунками, а після школи допомогла вступити до технікуму. Я відучилася на кухаря, знайшла собі хорошу роботу, потім і чоловіка – і ми почали винаймати квартиру. Чоловік працював електриком, мало заробляв, тож купити власну квартиру ми не могли. Незабаром у нас народилися наші доньки. Ми розуміли, що незабаром нам буде дуже тяжко, тому шукали варіанти, щоб купити своє житло. Якось до мене приїхала тітка Арина. Вона повідомила мені, що бабуся з дідусем хво ріють, а далі, дізнавшись про нашу ситуацію, підкинула мені ідею: переселитися всією родиною до села.
Я поговорила із чоловіком – і ми вирішили їхати. Літні люди дуже зраділи, побачивши нас у зборі, але на їхній зовнішній вигляд було видно, що їм дуже поrано. Та й будинок розвалювався буквально на очах. Переночували, а вранці разом із чоловіком взялися за усунення всіх проблем. Зробили косметичний ремонт, забралися всередині та зовні. Літні люди пішли на поправку. Усі накопичення, що у нас були, ми вирішили витратити на проведення до будинку води та опалення. Життя почало налагоджуватися, коли одного разу я помітила, що ставлення бабусі до нас дуже змінилося.
Я не могла зрозуміти причини, коли одного разу до нас не приїхав батьковий старший брат. Віктора я бачила пару разів у житті, зате бабуся з дідусем захотіли, щоб син жив разом із ними. Увечері того ж дня я дізналася, що будинок, у який ми вклали всі свої гроші, бабуся переписала на дядька. А тепер вони нас виганяли. Виходу в нас не було: ми зібрали речі та поїхали до міста. Але цього разу було вирішено таке: я залишусь із дітьми, чоловік поїде на заробітки. Через 5 років ми купили собі квартиру в новобудові. Якось до мене прийшла в гості тітка Арина. Вона розповіла, що мій дядько продав батьківську хату, а старих відправив до будинку для літніх людей. Жаль їх, звичайно, але самі ви нні…