Марія Петрівна була матір’ю та жінкою з великої літери. На жаль, часто буває, що саме гідним людям непроста доля подарована. Виросла Марія в інте рнаті, своїх рідних не знала. Багато випускників інте рнату не надто хороший життєвий шлях у результаті вибирають, але Марія з дитинства, незважаючи на труднощі, що випали на її долю, тягнулася до хорошого. У школі вона добре навчалася, тож змогла вступити до медичного інституту. Там вона вивчилася на бюджеті. До двадцяти семи років вона тільки й робила, що вчилася. А потім пощастило закохатися у хорошого чоловіка.
Хоч Геннадій і не мав вищої освіти, але був дуже гарною людиною. Вони одружилися, народили двох дітей, але їхнє щастя тривало недовго. Чоловік потрапив до автоkатастрофи, його не змогли вря тувати. Їхньому старшому синові ледве виповнилося чотири, а молодшому було лише два. Марії довелося забути про своє rоре та сльо зи, працювати за двох, щоб найняти няню та забезпечити свою маленьку родину. Щоб забезпечити своїм дітям краще життя, вона працювала і не шкодувала себе. Медична професія нелегка, доводилося дуже старатися.
У результаті дітей вона виховала, освітою забезпечила, тепер вони мешкають окремо. Виконавши свій обов’язок, вона пішла на пенсію, мріяла, що тепер зможе трохи натішитися дітьми та онуками. Але нещодавно до неї прийшли сини в гості із серйозною розмовою. -Мамо, ми прийшли тебе попросити, щоб ти до нас більше не приходила, нашим дружинам це не подобається. Давай не будемо вдавати, що у нас міцні сімейні узи. Нас з дитинства виховували няньки, ти нам майже ніхто. Вони пішли, а Марія витерла зі зморшкуватої щоки самотню сльо зу. Питання так і залишилося неозвученим : ”Хіба у мене був вибір?’ ‘