У нас із чоловіком дві доньки, вже дорослі: Світлані 40, Галині – 35. Виросли вони різними, одна з одною практично не спілкуються. Говорять, мовляв, немає спільних тем. Але мені дуже прикро. Адже коли мене з чоловіком не стане, вони залишаться єдиними рідними людьми. Світлана завжди була цілеспрямованою, тому й досягла значних кар’єрних висот. Купила собі двійку в центрі міста, зараз збирає на машину своєї мрії. Єдине, що мене турбує – це відсутність у неї сім’ї та дітей. Адже їй уже 40! Галина, навпаки, ніколи не працювала. Вийшла заміж дуже рано, наро дила трьох дітей, стала домогосподаркою, працює лише чоловік. Але з фінансами у них не дуже, тож ми з чоловіком підкидаємо їм трохи зі своєї пенсії.
Сім’я Галини живе в однушці – вп’ятьох. Вони ніби якось розділили її посередині, вийшло дві кімнати – але все одно місця дуже мало. Грошей на велику квартиру у них, звісно, немає. Я довго думала, як їм допомогти, і нарешті придумала. Ми з чоловіком живемо у трійці. Тому я і запропонувала чоловікові віддати нашу квартиру родині Галини, а самим переїхати до їхньої маленької квартири. Мені завжди здавалося, що чоловік підтримає будь-які починання, які можуть допомогти сім’ї нашої доньки. Але на цей раз він був категорично проти.
-Ми батьки, і ми не маємо права чинити зі своїми дітьми так несправедливо. Якщо ми віддамо квартиру Галині, то обра зимо Світлану. Так, вона досягла багато чого, але ціною своєї молодості та сімейного щастя. Натомість він запропонував наступний варіант: ми можемо продати трійку, купити собі однушку, а гроші, що залишилися, розділити порівну між дочками. Як вони з ними вчинять – це вже їхня справа. Я не погоджуюся з таким варіантом. Адже Галина не зможе купити велику квартиру на отримані з нашого житла гроші. Так, вони можуть продати і свою квартиру, але все одно великої різниці не буде. Думаю, мій варіант влаштує всіх. Залишилось переконати чоловіка.