Синові Полі п’ять років. Хлопчик розумничка, вже й читає, і рахує. Краще за іншого школяра. Бабуся не перестає хвалитися ним перед подругами: “А наш Олежка уже вміє робити те”. Вихвалятися успіхами хлопчика вона може годинами. Ревно стежила за тим, як дочка доглядає онука. Поля з чоловіком вирішили, що перед школою правильно віддати сина до дитсадка, щоб той звик до колективу. Через тиждень Олежка захво рів на грип і потрапив до ліkарні. Вилікувався. Але перед випискою щось насторожило ліkаря, і він призначив ана лізи. А потім був дзвінок, який розділив життя матері на “до” та “після”.
Подзвонила ліkарка: – Результати аналізів викликають занепокоєння. Ви не напружуйтесь, траrічного нічого немає. Але вашому синові краще пройти повне обстеження. Ми вже надіслали за вами машину. Аналізи показали в крові та сечі хлопчика цукор. – Ну, не треба панікувати, хво роба на початковій стадії, її зараз легко тримати під контролем. Наука розвивається семимильними кроками, і цілком імовірно, найближчим часом ми навчимося ліkувати цю хво робу. Молоду матусю слова лікаря не надто й втішили. Але вона поступово приходить до тями від потрясіння. Намагається бадьоритися поруч із сином та чоловіком.
Той теж тяжко переживає хво робу сина. Загалом звикають, що тепер у їхньому житті буде присутній інсулін. А сьогодні до лікарні зателефонувала мама Полі та сказала дочці: – Ти нікому не розповідай, що в Олежки цукор. Говори, мовляв, грип. – Чому? – здивувалася Поля. – На мене, так навпаки, треба, щоб близькі знали про хворобу сина, що йому не можна давати дещо. – Я соромлюся. – пояснила свої слова бабуся. – У всіх здорові онуки, а наш інвалід… Поля скинула дзвінок і плакала більше години. Хіба в тому, що у нього проблема зі здоров’ям хлопчик винен? Чому бабуся соромиться онука? Швидше за все, їй такий онук не потрібен.