Багато років тому я заваrітніла від свого хлопця Арсенія, котрого дуже любила. Але ми тоді були дуже молоді. Можна сказати, що сиділи на шиї у батьків. Коли я розповіла батькам Арсенія про те, що чекаю на дитину, вони стали покривати мене останніми словами, говорити, що дитину я наrуляла. Я не розуміла, що робити. Арсен зник, я шукала його кілька тижнів, а потім дізналася, що він зустрічається з іншою дівчиною. Єдиним моїм порятунком було рішення повернутись до батьків. Звичайно, вони теж мене дуже довго лая ли, навіть відправили до своєї кімнати з надією поговорити про все вранці – на свіжу голову. Позбутися дитини було вже не можна, оскільки термін був досить великий. Вирішили таке: я кидаю навчання.
Якщо буде можливість у майбутньому – вивчуся. Насправді мої батьки просто мріяли про онука, тому зробили все, щоб я пережила розлу чення та зра ду. Народився мій чудовий син. Батьки були щасливі, що стали бабусею та дідусем. Син ріс здоровим та розумним. Коли він пішов до першого класу, я зрозуміла, що настав час навчатися. Далі я відкрила маленький магазинчик, де продавала рукодільні свічки та мило. Бізнес розширювався, я почала набирати працівників, навчати їх своїй майстерності. Минуло 15 років. Син закінчив університет та знайшов rідну роботу.
Всі ці роки він жодного разу не спитав мене про свого батька. І ось зовсім недавно Арсен сам з’явився. Він сказав, що приїхав познайомитись зі своїм сином. Ось тільки «сином» він готовий назвати його тільки тоді, коли будуть готові результати тесту! Зовсім з глузду з’їхав? Я послала його на три літери, а на шум вийшов мій син і за комір викинув незнайомого мужика на сходовий майданчик. Через спільних знайомих я дізналася, що Арсен набрав на свою голову кредитів і тепер не може виплачувати. От і згадав про своїх рідних, які влаштувалися у житті якось без його допомоги!