Того дня ми з подругою планували вибратися в парк, погуляти трошки, але в неї з’явилися термінові справи, тож гуляти довелося мені однією. День у мене був дуже важкий. Я посва рилася з колегою. А посва рилися ми через її помилки. Помилок у звіті було, як води в океані. Загалом, мені ця прогулянка потрібна була як певна терапія. Я знайшла вільну лаву, сіла, відчинила свою книжку і відключилася. Я не читала книгу, а лише вдавала, насправді я насолоджувалася моментом: шумком вітру, гулом розмов людей поруч і так далі. Раптом до мене підійшов хлопець із компанії, що сидить на сусідній лаві.
– Це ти! Я так довго на тебе чекав. Зрештою, ти прийшла. Ми того дня чудово провели час, а номерами не обмінялися… Я підняла на нього незадоволені очі, адже він перервав мій сеанс nсихотерапії. Я зрозуміла, що цього чоловічка я бачу вперше. – Ми не знайомі. У парку я гуляю нечасто і з жодним чоловіком тут ще не знайомилася і не маю наміру порушувати традиції. І взагалі, ви мені заважаєте, відчепіться від мене, – різко сказала я. Хлопець відстав, але ненадовго він залишився без діла. Переді мною сіла дівчина. Саме до неї той підійшов.
Мені навіть стало цікаво, адже цей дурень повторював той самий завчений текст. – Це ти! Я так довго… — не встиг хлопець домовитись, як дівчина кинулася до його обіймів. – Паша! Пашенька! Я теж на тебе чекала і шукала! Які ми дурні, забули номерами обмінятися. Але час ми разом провели чудово, і я навіть маю сюрпризик для тебе: я ваrітна, — радісно закричала вона. – Що? Який Паша? Ми взагалі не знайомі! Я Кирило, – той зляkався. Дівчина лише голосно засміялася та сіла на своє місце.