У нашій сім’ї нас було четверо дітей. Ми було зовсім маленькими, багато чого не розуміли, тільки подорослішавши ми відчули, як важко нашим батькам дається наше якісне, забезпечене життя. Мої батьки були дуже суворими. Вони всі й усіх контролювали, а ми за це не обра жалися. Ми всі старанно навчалися, щоб надалі вступити до інституту без проблем та без втручання батьків. Завдяки цим старанням мені вдалося вступити в один престижний університет. Здавалося, життя налагоджується. Я жила в орендованій квартирі, навчалася на першому курсі, коли я познайомилася з Русланом.
Йому було 22, мені 18. Ми любили одне одного, як люблять у фільмах… ну, чи мені так здавалося… Незабаром ми з’їхалися, і ще через якийсь час я дізналася, що ваriтна. Я спочатку зра діла, потім зрозуміла, що заради дитини доведеться відмовитись від багатьох своїх планів. Що б там не було, дитину я залишила, адже пере рвати першу ваrітність – справа ризикова. Ось коли я розповіла про своє становище Руслану, він дуже змінився в обличчі.
Руслан запропонував пере рвати ваrітність, але отримавши неrативну відповідь, став потихеньку віддалятися від мене. Коли ваrітність приховувати було неможливо, я розповіла батькам. На обличчі мами я одразу побачила розчарування. Того дня вона мені нічого не сказала, а наступного лише сказала, мовляв, не такої долі вона для мене хотіла. Зараз я на 8-му місяці і nлачу щоночі майже, адже Руслан з мого життя давно зник, а батьки зайняли роль спостерігачів. Я зовсім одна, і мені дуже страաно за своє майбутнє.