Старий помилився номером і подзвонив мені, подумавши, що я його онук. Він просив допомоги. Тут до мене на думку спала несподівана ідея

ПОЛЕЗНОЕ

Я сидів на роботі і нудьгував. Усі сьогоднішні справи було закінчено, вже думав піти додому до дружини. Тут зненацька зателефонував телефон. На екрані з’явився незнайомий номер. Я здивувався. Я підняв слухавку. -Максим, привіт, слухай, чому ти до мене не приїжджаєш? Обіцяв! — пролунав на другому боці дроту старечий голос.

-Ви помилилися номером, я не Максим. -Що?! Поrано чути! Максе, ну ти приїжджай до нас. А то і я, і бабуся скучили дуже. Рік тебе вже не бачили! Та й допомога твоя нам потрібна. У нас хвіртка покосилася, а я вже старий, здоров’я не дозволяє таким займатися. Скучили дуже, забули ви зовсім старих . Тут до мене на думку спала несподівана ідея. -А куди прийти то? Дід здивувався, що я а дрес не знаю, але таки назвав його. Повернувшись додому, я запропонував дружині: -До діда поїдемо? Дружина здивовано подивилася на мене.

-У тебе ж немає дідуся! До якого ще діда? Я змовницьки посміхнувся. Того дня ми купили багато гостинців і поїхали знайомитися. Звісно, Іван Петрович та Людмила Ігорівна зовсім не чекали незнайомих людей. Але я пояснив, що він помилився номером. Старі люди прийняли нас дуже гостинно, їм не вистачало уваги, ми були дуже раді. Залишилися аж до вечора; за цей час Іван та Людмила встигли розповісти про своє життя та турботу. Їдучи, нас просили приїхати якось ще раз.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *