У мене досить особливе ставлення до подарунків і допомоги. Наприклад, якщо людина просить гроші на щось, але витрачає їх за іншим призначенням – я вважаю неправильним вимагати від нього звіту. Нещодавно подруга прийшла до мене та попросила кілька тисяч, щоб заплатити за комунальні. Я дала без роздумів. А потім я дізналася, що всі гроші вона витратила на шопінг. За її словами, вона проходила повз розпродаж, і просто не втрималася.
Комуналку вона таки сплатила: зайняла в когось іншого. І що я мала робити? Обра жатись і не розмовляти з нею? Це її життя, і вона сама має право вирішувати, як розпоряджатися грошима. Адже вона все одно повернула мені ці гроші, а це головне. А ось моя свекруха – повна моя протилежність. Вона вважає, що якщо вона комусь допомагає, то їй усі мають. Якось вона подарувала мені шарф – досить-таки безглуздий. Я не стала його носити: просто прибрала в шафу до найкращих часів.
Так ось: всього через тиждень свекруха почала дошкуляти мені питаннями, мовляв, а чому я не ношу її шарф? Довелося кілька разів одягати його демонстративно. Нещодавно свекруха подарувала мені невелику суму грошей із пафосними словами: -Ось, купи собі нормальну сумку. Досить з рюкзаком ходити. Довелося їй відповісти з усмішкою: -Дякую, люба мамо. Я подумала витратити цю суму на щось важливе, але наступного дня свекруха зателефонувала і сказала, мовляв, підемо разом. Довелося йти. Вибрала собі абсолютно немодну та просту сумку. Ну на що вистачило цих грошей. Найімовірніше, і її закину у шафу – для демонстративних походів до свекрухи у гості.