Чотири роки тому я вирішив перебратися з міста до села. Мені 45 років, п’ять років тому я розлу чився із дружиною, дітей у мене не було. Мені просто в якийсь момент дуже набридла міська метушня, я захотів жити у спокої та умиротворенні. Благо, що у мене робота віддалена, тому немає жодної гострої потреби жити у місті. Я продав свою квартиру і придбав гарний затишний будинок на краю села з ділянкою. Перші дні облаштовувався і просто радів, що прийняв таке гарне рішення, ніяк не міг надивитись на місцеву красу. Вийдеш ранком у двір, а там сонечко світить, трава зелена, краса – та й годі. Потім став потихеньку з місцевими жителями знайомитись.
Сусідка моя була самотня жінка. Марія молодша за мене на сім років, заміжня вона ніколи не була. І мабуть у цьому не останню роль зіграла її вроджена особливість. Одна нога в неї була трохи довша, ніж друга. Варто було Марія вийти в магазин за хлібом, як місцеві хлопчаки починали з неї сміятися: – Баба яга – кістяна нога! – дражнили її. З одного боку, я розумію, що у дітей просто мізків не вистачає, тому й роблять усілякі дурниці, але в мене все одно це зл ило. Згодом ми з Марією ближче познайомилися.
Вона допомагала мені розбиратися з городними справами. Я все життя в місті прожив і зовсім цього не розумію. А Марія взагалі виявилася дуже приємною та доброю дівчиною. Згодом я зрозумів, що відчуваю до неї щось більше. Чесно кажучи, після розлучення я зовсім не розраховував, що колись ще знайду сімейне щастя, але саме таким несподіваним способом все і вийшло. Дефект дружини мене абсолютно не хвилює і не цікавить, я люблю її такою, якою вона є. Готовий весь світ покласти до її ніг, щоб вона посміхнулася. Нікому більше не дозволяю з неї зну щатися.