Микита дуже любив Леру, вона й стала його першою дружиною. Прожили вони разом 2 роки, а потім почали заводити розмови про дітей. Микиті дуже хотілося сина. Але всі спроби провалилися, не виходило заваrітніти. Тоді Микита запропонував Лері залишитись друзями, бо вона йому дитину дати не може, а він без цього сім’ї не бачить. Так вони й зберегли добрі стосунки. Через три роки Микита вдруге одружився вже з Катьою. Історія повторилася, ваrітність не наставала. Микита теж сказав Каті, на що та відповіла, що Микита сам безnлідний і після шлюбу дружби не бачить. Щоб довести другій дружині протилежне, Микита здав ана лізи, діаrноз підтвердився, він був безnлідним. На цьому тлі Микита запив.
Тривогу почала бити його перша дружина: -Я тебе знаю, пляшка – це не твоє. Тобі просто потрібно знайти жінку вже з дитиною. -А якщо я не полюблю чужу дитину? -Полюбиш, ти ж так сильно хочеш сина. І Микита почав посилено шукати розве дену жінку з дитиною. Тільки все ніяк не складалися відносини. Микиті вже було за 40, він був завидним нареченим, з великою квартирою, дорогою машиною, але все ж таки не одружений. І ось одного разу після довгої наради одна непомітна співробітниця випадково пролила на Микиту каву: -Вибачте, будь ласка, я просто за сином у садок поспішаю.
-За сином?! Я машиною, давайте вас підвезу. Дивно, як Микита раніше не помічав цієї співробітниці. Просто вона була дуже скромною, ніколи не фліртувала з Микитою, як це робила більша частина жіночої статі колективу. Коли вони приїхали до садка, то син колеги підбіг до Микити зі словами: -Тату, тату!! -Вибачте, просто батька не ста ло, вже рік як похо вали. Тепер син усіх чоловіків “татом” називає. З того часу Микита став щодня відвозити колегу до садка, він прив’язався до неї, а особливо до її сина. Саме з тихою та спокійною дівчиною у начальника відділу – Микити і вдалося побудувати щасливу родину.