Нещодавно син покликав мене до університету на якийсь захід, де я побачила його одногрупника. Тоді я ще не знала, що цей день для мене стане фатальним

Я стала подругою чи краще сказати kоханкою одногрупника свого ж сина. Насправді Вітя старший за мого сина, йому вже 28 років, просто він отримує другу вищу. Та й навчається він на заочному відділенні, його мало хто знає в університеті. Але добре, що мені вдалося з ним познайомитися. Син покликав мене до університету на якусь театральну постановку, там я зустріла Віктора. Він сильно відрізнявся від усіх довкола, від усіх чоловіків навіть. Ми відразу порозумілися, для свого віку Віктор досить розумний. Ми так багато балакали про життя. Найголовніше, що йому, як і мені, постійно хотілося спробувати щось нове.

Так він і став моїм kоханцем. Мій син нічого не знає, та й ніхто довкола цього не знає. Нам подобається зберігати таємницю, є в цьому щось чарівне. Віктор довго шукав своє покликання у житті. Він отримав професію програміста, хотів поїхати закордон до своєї мами. Вивчив мову, але володів не досить добре, щоб її взяли на роботу. А працювати хоч би ким, аби залишитися закордоном – не його варіант. Все ж таки у Віктора висока самооцінка, якщо він вивчився на програміста, то тільки їм і повинен працювати.

Після невеликої невдачі він повернувся до рідного міста, почав багато читати, ходити на танці, намагатися знайти себе в чомусь іншому. Навіть на другу вищу подав. А потім зрозумів, що може йому й не треба нічого досягати. Адже йому й так добре живеться. У свої 28 років у нього своя квартира, яку батьки подарували, самі батьки йому гроші щомісяця відправляють, а він просто живе на втіху. Я такого підходу не розумію. Зараз згадую себе у свої 28, то я вже сина наро дила, сама працювала, у мене плани великі були, колись було в хмарах літати і мріяти, як Віктор.

Leave a Comment