Бабуся Зоя прекрасно пам’ятала той день, коли її син з сім‘єю поїхали на море. Вони з дружиною взявшись за руки пішли у rлиб, так вода їх і не відпустила. Внучка Настя залишилася сиро тою. Бабуся Зоя оформила опіку над онукою на себе. До пенсії їй залишалося всього рік, грошей навіть з допомогою на дитину було мало, доводилося сильно економити. Насті було 5 років, вона сильно переживала і сумувала за батьками. Цілими днями малювала їх. Бабуся Зоя помітила, що у дівчинки схильність до малювання і віддала її в художню школу. А потім почалася звичайна школа, у Насті вже не залишалося часу нудьгувати. Дівчинка росла такою слухняною, в свої 10 років вона вміла забиратися в будинку, готувати прості страви.
Всі бабусі в під’їзді захоплювалися дівчинкою. Їхні онуки були такими неслухняними, а Настя просто янголятко. Дівчинка росла, бабуся Зоя розуміла, що їй потрібні свої кишенькові гроші. Вона запропонувала Насті вишивати гачком і продавати свої роботи в Будинку мистецтв, там купують творчість дітей на ярмарку. Настя стала старанно вишивати, всі її роботи купувалися, у дівчинки з’явилися свої гроші. Але вона все витрачала на потрібні по дому, на себе одну їй не хотілося витрачати. Йшов час, Настя після школи вступила до коледжу. Там зустріла свого нареченого, він був таким же спокійною і доброю людиною, як Настя.
Незабаром вони одружилися, народився хлопчик, назвали на честь батька Насті – Сергійком. Бабуся Зоя надивитися на правнука не могла, так він був схожий на її сина Сергія. Вона наказала зятю все життя оберігати Настю, через пару місяців бабусі не ста ло. Настя дуже важко переживала цю траrедію, але чоловік завжди був поруч і підтримував. А коли настав час Великого прибирання в будинку у бабусі, то чоловік дістав з верхньої полиці велику коробку. У ній виявилися всі вишивки, які робила Настя в шкільний час і продавала. Виявляється, бабуся Зоя все купувала, і Настя таким чином вірила в себе і свій талант. – Моя бабуся, спасибі тобі, моя улюблена бабуся Зоя, – сказала Настя, не стримуючи сльо зи.