Ми з Ярославом одружені вже років з тринадцять. У мене люблячий чоловік та чудова родина. Коли ми вирішили завести дитину, ми розуміли, що беремо на себе велику відповідальність, і вона має лягти на наші плечі. Нелегко було з маленькою дитиною, але в декреті я всього півроку просиділа, потім повернулася на роботу на півставки, але дистанційно, щоб мати можливість доглядати дитину. Потім дитина пішла в садок, і я перейшла на повну ставку. Добре, що чоловік завжди був поряд і в усьому мене підтримував.
Нещодавно до мене стала часто заходити сестра. Ну, я відразу зрозуміла, що це не просто так. Зрозуміло, що їй щось від мене потрібно. Я спитала прямо, і вона розповіла, що хоче виїхати закордон на заробітки, а племінника залишити на мені. Батьки у нас вже дуже старі, вони не можуть простежити за п’ятирічним Мишком. Я її прохання навіть обмірковувати не стала.
Дитина – це не іграшки, це велика відповідальність. Якщо я візьму племінника до себе, доведеться відмовитись від роботи. Моя зарплата має велике значення для нашого сімейного бюджету та благополуччя моєї родини. Я не можу так просто від неї відмовитись. Розумію, що їй непросто. Вона у розлу чені. Але я не можу пожертвувати своїм благополуччям через обставини, що склалися. Сестра, почувши моє рішення, серйозно обра зилася на мене.