Я вже п’ять років, як розлу чений. У мене, як керивника департаменту, ненормований робочий день. Удома практично не з’являвся. Якоїсь миті дружині набридла самота, і вона пішла до іншого. Коли мій секретар звільнився, відділ кадрів призначив на її місце Ганну. Перший тиждень ми з нею спілкувалися по роботі. Але потім мені знадобилася її допомога у складанні документів, я попросив її затриматись після роботи.
Цього вечора, у процесі спілкування по роботі, чуючи її голос і бачачи її посмішку, я зрозумів, що закохався. Втратив голову як хлопчик. І я помітив, по її очах, що вони світяться, що не байдужий їй. Жодних рухів тіла в її бік я не робив. Мені просто було спокійно і приємно, коли вона була поруч. Але навіть такий, безневинний прояв почуттів, був досить для зл их мов.
Шепотіли, що Ганні потрібні лише мої гроші та зв’язки. Навіщо молодій красуні ще потрібний старий? Я купив букет і обручку. Прийшов на роботу зранку, щоб ні з ким не зіткнутися дорогою до свого кабінету. Коли Ганна зайшла до приймальні і побачила букет, вона завмерла. Я підійшов до неї, став на одне коліно і простяг їй обручку і сказав: – Будь моєю дружиною! Вона погодилася. Ми разом уже півтора роки. І я щасливий, що не став прислухатися до зл их мов.