Мій перший шлюб розпався п’ять років тому. Я залишилася одна з двома дітьми: третьокласником та першокласником. Вдень мене поглинав побут, робота, турбота про дітей, а вночі накочувала туга. Спробувала знайти супутника життя через сайт знайомств. Знайшла друга. Зовні він не привабив мене. Чи не мій типаж. Але ось внутрішньо – прекраснішою за людину я не зустрічала. Ми з ним багато гуляли разом містом. І його слова, його голос витягали мене з пригніченого стану. Він втішав, заспокоював, давав поради. Але так і залишився для мене Другом. Потім на тому ж сайті знайомств я познайомилася з іншою людиною. Мене зачарував його погляд.
Його карі очі та лагідна посмішка. Зачарували мене настільки, що, коли він запросив мене в гості, я залишила дітей з матір’ю і полетіла до моря. За тисячі кілометрів. Це були щасливі сім днів за роки мого життя. Він був дуже уважний і лагідний, гарячий і ніжний. Коли я виїжджала, ми з ним домовилися, що він переїде до мене. Приїхав за півтора місяці. Ми з ним зареєстрували шлюб, і взялися за оформлення його громадянства (він був громадянином іншої, братської республіки). Мої сини добре прийняли його. Навіть потоваришували. Але потихеньку його пристрасть до мене почала остигати.
Я застосовувала різні жіночі хитрощі, щоб роздратувати його пристрасть. Але трюки не помагали. Єдине, що розпалювало вогонь його почуттів – це була рев нощі. Він шалено рев нував мене до Друга. Якщо ввечері, після роботи, я зустрічалася з Другом, то на мене чекала казкова ніч, повна прист расті з чоловіком. Але одного разу, повернувшись із роботи, я виявила на ліжку записку: “Я покидаю тебе. Не чекай, я не повернуся”. Я одразу кинулася за втіхою до Друга. Знала, він мене підтримає, підбадьорить. А вранці проkинулась у його обіймах. При цьому сама міцно обіймала його. Тієї ночі наша дружба перепрофілювалася в кохання. Я розлу чилася з чоловіком. І щаслива з тим, хто завжди був готовий кинутись мені на допомогу…