Кілька років тому моя сусідка, Марія від безвиході поїхала до Чехії на заробітки, залишивши свою матір-стареньку одну. Марії справді не залишалося іншого виходу, адже чоловік залишив 2 дітей під її опікою, а сам зник у невідомому напрямку. А Марії ще за літньою мамою доводилося доглядати… Тітку Віру я знала з дитинства, адже ми з Марією були колись подругами в дитинстві, і тітка Віра часто запрошувала мене до себе додому. Коли Марія збиралася до Чехії, вона зайшла до мене з ви нними очима, що дивилися в підлогу, і запитала, чи я зможу провідувати її маму час від часу.
Марія обіцяла надсилати мені гроші, щоб я їх витрачала на матір: купувала продукти, платила комуналки, тощо… Звичайно ж, я погодилася, адже тітка Віра була мені дуже рідною людиною. Час минав… Марія відправляла гроші, але про саму матір згадувала рідко. Якщо спочатку вона ще дзвонила час від часу, то згодом і це робити перестала, а я щодня спостерігала, як стара, нікому не потрібна, самотня жінка сиділа на краю ліжка, роздивлялася старе фото доньки і nлакала тихо, щоб ніхто не почув. Тоді я зателефонувала Марії та представила їй всю ситуацію.
І що ви думаєте? Вона сказала мені не лізти в їхні справи, їй там добре, і вона назад не збирається, а мені порадила або допомагати, або зникнути з їхнього життя, мовляв, вона найме доглядальницю для матері. Марія знайшла доглядальницю хоч куди, звичайно. Та отримувала гроші, приходила раз на 3 дні, готувала щось незрозуміле щоразу, аби більше, і йшла. Мені було так шкода тітку Віру. Я до неї і зараз часто заходжу, щоб трохи розвеселити, купую їй смакоколики, разом дивимося серіали, але я не знаю, чи правильно я роблю…