На лавці біля під’їзду розмовляли дві сусідки. Знали вони одна одну з раннього дитинства. Переїхали ще з батьками мало не в один день – так і росли пліч-о-пліч і були не розлий вода. Не складно здогадатися, що подруги знали про мешканців цього будинку майже все. Цього разу вони розмовляли про Віру з 3-го поверху та її доньку Людмилу. На думку сусідів, Люда вийшла заміж досить невдало. Чоловік намагався досягти чогось у житті, але так і не зумів.
-Стільки боргів набрав на бізнес! Краще квартиру купив би! -Віра теж казала їм не брати! Але зять, бачте, бізнесмен. Знає, як розпоряджатися грошима! В обіг пускав! А якби не бабуся… -Виручає? -Звісно. Люда з чоловіком завжди затримуються на роботі, щоб хоч якусь копійку заробити. -А чи довго їм ще за кредитами розплачуватися? -Років 5-6… -Ж ах.
-Я іншого не розумію. Навіщо Любі такий чоловік? Вона ж те й робить, що орає та розплачується за його кредити. Сусідки ще довго говорили, але так і не зрозуміли причини того, чому Люба не втече від чоловіка. Можливо, вона просто слабохарактерна. Може, дуже любить його! Тільки ось любити і все життя гасити кредити… Навряд чи вона про це мріяла…