Подзвонила мені вчора невістка і одразу запитала: чи можу я приїхати завтра і посидіти з дитиною, мовляв, вона хво ріє. -Ні, в місто не планую, одягай маску і сиди сама – відповіла я на її прохання. Розповіла про це подругі, а вона стала дорікати мені в тому, що невістка-то має рацію: малюк може зара зитися. По-перше, малечі вже 3 з половиною місяці. По-друге, я вже втомилася: 6 років намагалася порозумітися, подарували їм на весілля купу грошей, ремонт їм оплатила. А у них лише гаджети та соціальні мережі на думці.
Коли невістка була ваrітна, я не відходила від неї ні на крок. Важко було, проблеми були, бігала по аналізи, готувала їм, годувала, напувала. А в результаті мені ніхто і дякую не сказав. Якось вирішила я поїхати до них у гості. Звісно, родичі передали сумкою гостинці молодим. Набрався величезний багаж. Зателефонувала синові та попросила його зустріти мене на вокзалі. Через 5 хвилин мені зателефонувала невістка і почала говорити, яка я безсовісна, не можу взяти таксі чи що? Синові ж доведеться з роботи відпрошуватися.
Відпрошуватись із роботи? Він працює у цьому офісі без вихідних – з 9 до 9-ї. Подумаєш, на годинку б відпросився… Світ би впав? Син сказав, що без проблем приїде. Але коли я виходила з вагона із величезними сумками – ніхто мене не зустрів. Навіть сл із не змогла стримати. Звісно, викрутилася. Допомогли добрі люди, донесли усі мої сумки до таксі. А потім і таксист допоміг підняти все до 5-го поверху. А зараз дзвонить і, як ні в чому не бувало, просить приїхати та посидіти з онуком? Самі впораються, не страաно.