Минулої осені ми з чоловіком придбали дачу, а з початком весни вирішили упорядкувати її. Їздили на вихідні, потихеньку упорядковували дачу. Ні до чиєї допомоги не вдавалися, робили все самі. Перед травневими святами дзвонить сестра, та пропонує поїхати на пікнік. – У нас із чоловіком заплановані роботи на дачі, – відповідаю їй. – Ну, так давай зберемося на вашій дачі. Спочатку всі разом попрацюємо, а потім сядемо за шашлики, каже мені вона. Мені така пропозиція сподобалася і на дачу поїхали вшестером: я з чоловіком, сестра з чоловіком та їх двоє синів. Прямо скажу, працівники із сестри з чоловіком ніякі. Чоловік із зятем взялися упорядковувати паркан. Зять кожні десять хвилин влаштовував перекур на півгодини.
Ми з сестрою мали пофарбувати віконні рами та вхідні двері. Але сестра спочатку довго розмовляла телефоном, а потім влаштувала собі і дітям фотосесію. Добре не допомагали, то хоч би за дітьми наглядали, щоб ті не заважали. Так ні, мені доводилося кидати роботу і бігти забирати у хлопчиків пензля та фарбу, молоток, сокиру та інші небезпечні предмети. Коротше ми з чоловіком не зробили і десятої частки того, що запланували. До першої години дня діти заявили, що зголодніли. Звісно, гасали як оголошені на свіжому повітрі.
Сестра запропонувала почати готувати шашлик. – Так шашлик на вечір намітили, а зараз можна чаєм з бутербродами перекусити, – сказала я. – Нема чого в сухом’ятку харчуватися, – продовжувала наполягати на своєму сестра. Коротше, засмажили шашлик, а до нього приклалася пляшка біленької, тож попрацювати у нас цього дня не вийшло. Сестра із сім’єю поїхали ввечері. Пройшов місяць. Ми з чоловіком майже завершили приведення дачі у божеський вигляд. Залишилося усунути дрібні недоробки. Учора зателефонувала сестра, дізнатися, як у нас справи, та запропонувала свою з чоловіком допомогу. – Ні, дякую, – відповіла я їй. – Ви нам працювати заважаєте. Доробимо, приїжджайте, посидимо. А поки що ми самі. Без вашої допомоги обійдемося.