Після навчання в університеті я вирішила влаштуватися працювати в ту саму фірму, де вже давно працює моя мама, але в інший відділ. Мама мені одразу сказала, що ніяк мені допомагати з працевлаштуванням не буде. А ще сказала, що якщо я якось осоромлю наше прізвище, то вона сама мене покарає і змусить мене звільнитися. На допомогу мами мені не можна було розраховувати, але я й не хотіла. Тому що я звикла найбільшого добиватися сама, як у навчанні, так і на роботі.
Мене прийняло нове начальство добре, я почала старатися, не брала вихідні, у свята теж виходила на роботу. Я не відпрошувалася, якщо мені терміново треба було кудись іти. За мою працелюбність начальство почало мене нагороджувати преміями. Було дуже приємно, мама мною пишалася. Тільки всю малину зіпсували мамині колеги, які стали розпускати про мене чутки. Мовляв, це мама з начальством домовляється, щоб мені премії виписували, мовляв, я сама нічого не можу домогтися. Звісно, їм же прикро.
Вони все життя тут пропрацювали, і ніякі підвищення їм не світили. А тут я молода після університету прийшла і одразу гроші отримувати почала. Мені, щиро кажучи, все одно на те, що про мене говорять за спиною. Головне, що начальство мене цінує, я сумлінно виконує свої завдання, мама мною пишається. Але швидше за все доведеться звільнитися з цієї гарної посади. Тому що після кожних пліток мама так сильно засмучується, все близько до серця сприймає. Мені її шкода, не хочу, щоб її здоров’я стра ждало через мене.