Ми з Галиною товаришували зі шкільних років. А нещодавно посва рилися. Точніше вона посварилася зі мною. Через те, що я виходжу заміж. До того ж, я виходжу заміж не за її хлопця. У неї зі Стасом лише поверхневе знайомство. У Галини особисте життя не склалося. І я вважаю, що в цьому лише її прови на. Подруга вродлива дівчина, стежить за собою, хлопці завжди за нею увиваються. І при цьому всі втікають від неї вже за місяць. А іноді й раніше. Вона злякає своїм натиском.
Чи не з першого дня вимагає у кавалера розпланувати щохвилини: коли вони житимуть разом, коли він познайомить її з ріднею, коли і яке у них буде весілля. Плюс до цього вона ще й вимагала від свого молодого чоловіка, щоб той ніде без неї не з’являвся. Завжди скрізь брав її з собою. – Якщо ми пара, то завжди повинні бути разом. А інакше виходить, що: або він намагається щось приховати, або має зустріч, на якій моя присутність небажана. Тоді виникає запитання – чому? – Галю, ти своїм натиском душиш ваші стосунки вже в зародку. Не поспішай, дай почуттям зміцніти. Почекай трохи, — намагаюсь навчити її.
Ні, вона продовжує щоразу наступати на ті ж граблі. Зі Стасом ми зустрічалися вже рік. І місяць тому він зробив мені пропозицію. Звичайно, я поділилася своєю радістю з подругою. І ніяк не очікувала, що вона закотить істериkу. – У мене тут rоре, а ти заміж зібралася?! Мене Мишко kинув учора! А тут ще й ти сиплеш мені сіль на рану своїм весіллям! Ти в нас бажана, а я нікудишня! Так виходить, так? – По-перше, ти мені не говорила про свою чергову невдачу! По-друге, тебе хлопці кидають майже щотижня! І що?! Мені тепер заміж не виходити, чекати поки тебе заміж покличуть?! Вже місяць ми з нею не спілкуємось.