Через півроку, після того, як ми провели в останній шлях свекруху, свекор привів до себе жінку додому. І з того часу його начебто підмінили… Я заміжня вдруге. Від першого шлюбу в мене є син. Коли я вийшла заміж за Рому, і він, і його батьки прийняли мого сина як рідного. Жодної різниці між ним та іншими онуками (у Роми є заміжня сестра) не робили. Свекруха, вчителька початкових класів, не тільки чудово підготувала мого Павлика до школи, а й зуміла вкласти в нього потяг до знань та вміння вчитися. А це дуже важлива навичка, скажу я вам. Тож син мало не дотягнув до золотої медалі.
Свекор так само багато сил вкладав у дітей та онуків. Влітку, п’ять – шість разів, водив свою ватагу (так він називав онуків) у походи. А вже на рибалку вони, дружною компанією, вирушали майже щодня. Онуки, до речі, ми з Ромою наро дили ще дівчинку, обожнювали діда. А потім пішла свекруха. Від колишнього, життєрадісного свекра залишилася лише тінь. Ми всі, звичайно, намагалися підтримати, підбадьорити його, хоч самі теж дуже сумували. Коли він привів у будинок нову дружину, ми здивувалися, але вирішили, що свекор знає, що робить. Та тільки його як підмінили.
Своїх онуків він… відштовхував, а онуків дружини (та теж вдова) вітав. Приходимо до нього з гостинцями, він подарунок приймає, а нас навіть за хвіртку не впускає. Іноді зі своєю приходить до нас у гості. І якщо раніше завжди приносив гостинці онукам, то тепер приходить із порожніми руками. На Новий рік своїм онукам подарував шоколадку, а онукам своєї співмешканки подарував планшетний комп’ютер. Ми, я з чоловіком і золовка зі своїм чоловіком, не можемо зрозуміти – як так? Він що, своїх онуків, для яких ніколи нічого не шкодував, на чужих проміняв?