Я виросла без батька. Він покинув нас із мамою, коли мені було 9 років. Я не сумувала за ним і не чекала на нього. Він постійно сва рився з мамою, і я навіть була рада, що він дав нам нарешті спокій. Мама виховувала мене сама. Але на аліменти вона подала все ж таки. Думаю, це зробила не через гроші, а щоб помститися. Тому що на ці аліменти не можна було розраховувати. Їх навіть на хліб не вистачало. Тато ж, щоб платити якнайменше, не зареєструвався ніде і працював неофіційно.
Він мав іншу сім’ю, оформив квартиру на дружину, але батьківство не визнав на сина, щоб не повторити першу помилку. У результаті він залишився жебраком. Квартира дісталася другій дружині, а синові він був уже ніхто, коли почав виnивати і не приносив жодної користі сім’ї. Зрештою його вигнали з квартири, яку він сам колись купував. І він прийшов до мене. Мами зі мною вже не було давно. Вона поkинула цей світ і залишила мені двокімнатну квартиру.
У ній я жила з чоловіком та дитиною. Батько з’явився, коли з чоловіком стосунки були не дуже. Він заявив, що якщо не прийму його в себе, то він подасть до су ду. Він же платив аліменти і тепер я мушу притулити його. Мені стало шкода, і я прийняла його, сподіваючись, що він зміниться і перестане nити, буде гарним дідом для онука. Але я помилилась. Він не лише не кинув nити, а навчив це робити і мого чоловіка. Зрештою я вигнала чоловіка і навіть не подала на аліменти. Мені та сину всього цілком достатньо.