– Марино, почекай же ти! Марина не збиралася повертатись. – Та пішла ти! Сама незабаром приповзеш! – Сказав хлопець і пішов. Марина вибігла надвір в одній сорочці, а надворі холодна осінь. Дівчина швидким кроком дійшла до маленького скверу поблизу. Ще вчора вони там гуляли з Артемом, а сьогодні… Дівчина плакала. Сльози текли по її щоці. Незабаром до них приєдналися краплі дощу. Дівчина побачила неподалік яскраву вивіску. То було кафе. Марина була вся мокра, хотіла зігрітися . – Мені кави будь ласка. Вона була єдиним відвідувачем, і із співробітників був лише бармен. – Будь ласка, ваша кава, – сказав бармен і додав пошепки, – я додав пару грамів коньяку, щоб ви зігрілися. – Дякую, але у мене на це не вистачить грошей.
– Нічого, заплатіть лише за каву. Пийте, доки гарячий. Дівчина допила каву і почала нер вувати. Як їй дістатися додому? Телефон промок, не включається, злива не збирається закінчуватися, а на таксі немає грошей. Коли бармен помітив, що дівчина збирається в цю зливу вийти з кафе, зупинив її: – Зачекайте, я викличу вам таксі. – Але ж сказала, у мене немає грошей. – Давайте передам свій номер, ви перекиньте мені на мобільний, коли буде зручно. Домовились? – Так, дякую, – Марина посміхнулася. Через день Марина зателефонувала бармену та запропонувала зустрітися погуляти. – Ви сьогодні інша! – сказав бармен. – Яка? – здивувалася Марина. – Суха! Я навіть не впізнав вас, – пожартував він. – Я Марина, – відповіла з усмішкою дівчина.
– Я Артем. Дуже приємно. Марина змінилася на обличчі. А хлопець це помітив. – Що трапилося? Я щось не так сказав. – Ні. Просто мого колишнього теж звали Артем. – А коли ви розлучилися? – Вчора. – А, зрозуміло. Гаразд, я мушу повернутися на роботу. Вибачте, – сказав хлопець і пішов. – Мамо, я не розумію, чому всі мене кидають? Я така погана? Страшна? – очі Марини сповнилися сльозами. – Ні, дочко. Ти розумна, гарна та мила дівчина. Він вчинив правильно. Ти ж щойно розлучився зі своїм колишнім, тобі потрібен час. Твоє обов’язково повернеться. Прийшла весна. Марина поверталася додому з роботи, саме проходила тим сквером.
– Марино, привіт! – Привіт, бармен. Ти звідки прийшов? – Забула, я працюю поблизу. Погуляємо? – Ні, ти ж утечеш, а я відчую себе дурою. Не треба. – Не втечу, Марино. Ти ж день тому розлучилася зі своїм хлопцем, а я не хотів бути простою розвагою для тебе. Я хочу з тобою серйозних стосунків. З того самого дня я щодня думаю про тебе. Марина забрала дітей із садка та повернулася додому. Артем готував для родини вечерю. Марина підійшла до чоловіка та обійняла. – Ні на секунду не йди від мене. Я так скучив. Люблю тебе дуже, – сказав Артем і поцілував дружину.