Нещодавно я дивилася рецепт одної відомої страви в мережі і натрапила на відео однієї милої бабусі, яка ділилася рецептом, показуючи процес, ділючись своїми секретами. Миліше картини складно й уявити. Бабуся не без допомоги, мабуть, онуків наклала спокійну мелодію на відео. Вона чудово попрацювала з кадром, адже все виглядало максимально естетично, а ваза ближче до камери додавала лише затишку відео. На середині відео я здалася і вже спостерігала не за процесом, а насолоджувалася порцією естетики та затишку від бабусі. Потім мене якось занесло у коментарі.
Ну як… мені захотілося написати їй щось приємне їй, але тут я побачила ненависні коментарі про те, що музика підібрана погано, світло непрофесійне, неправильно бабуся збиває яйця і не показує, скільки ванілі додає. Я хотіла вже написати цим коментаторам парочку виразів, яких я у діда набралася, але згадала, що пообіцяла рідним не висловлюватися, але як у мене руки свербіли… Ось є такі люди, які мають шило в одному місці, вони хочуть нагрубити і нашкодити, щоб потішити своє самолюбство… Мені й у житті такі зустрічалися. Після ремонту в нашій новій квартирі до мене зайшла подруга зі своїм коханим.
Вони зайшли у вітальню і тут наш новенький такий: – Звідки руки вашого майстра росли? Шпалери приклеєні криво якось. А шпалери в компетенції мого чоловіка були … Я спробувала перевести тему, запросила їх до столу, але цей дурень продовжив: – Ні, дайте мені його контакти, я йому все висловлю. – Він перед тобою, дурню. Хочеш щось сказати – давай, але врахуй, тобі доведеться витримати відповідь. На цих словах чоловік обійняв мене за талію і сказав: – Новий Тані (подруги)? Ви що, і на чай не залишитеся? Подруга на мене образилася, але це мене мало хвилює. З якого дива вони взагалі повинні висловлювати свою дешеву, нікому не потрібну думку, якщо цього ніхто не питав?! Я так вважаю: чи здорова критика, коли питають, чи тільки хороше.