Чим менше село, тим краще люди там знають один одного. Як правило, там і відносини між сусідами краще, ось, як приклад – Лілія і Саша. Лілія – жінка, вдова, дітей немає, не встигли просто з чоловіком завезти, ось вона одна живе, більше чоловіка їй не треба. Майже схожа ситуація у Саші, от тільки від чоловіка у неї залишилося 2 дитини, та й не помер він, а втік, як nідлий боягуз. Із-за відсутності дітей у своїй невдалій сім’ї, Лілія дуже любить і частенько доглядає за дітьми Саші, поки та працює.
Ось тільки нещодавно Лілія на два тижня з’їздила в місто, там з племінниками бачилася, у неї там багато родичів, але вона терпіти не може шум міста, плюс село їй рідніше, ось вона і живе тут. А по поверненню, до неї дійшов слух, що у Сашки-то кавалер з’явився… Вона насамперед поїхала її відвідати, але особливо тиснути своїми питаннями не хотіла, просто дізнатися, як вона, як життя, і що нового. Нехай Саша сама розповість, якщо захоче, а якщо не захоче – ну і нехай. Саша не розповіла нічого про кавалера, але по ній було видно, що настрій у неї гарний, значить і хлопець хороший їй попався.
Лілія запросила подругу з дітьми до себе додому ввечері, вона багато різної смакоти з міста привізла, для дітей. Ввечері і Саша вирішила розповісти, хто цей її новий залицяльник. Виявилося, це був звичайних вантажник, з яким вона познайомилася, коли той привіз товари в магазин. Вони зустрічалися до моменту розмови вже давно, той вже був знайомий з дітьми Саші, і добре з ними дружив. Саша додала, що той активно надавав їй усілякі знаки уваги, так що симпатія у них точно була взаємна. Вміння радіти за інших – ознака хорошої людини, і дізнавшись цю новину, Лілія була просто не в собі від щастя. Ось для чого потрібні справжні друзі – щоб з ними ділити не лише rоре, а й радість, не турбуючись, що вони позаздрять.