Анжела ніколи не горіла бажанням стати матір’ю. Вона насолоджувалась своєю кар’єрою і просто жила для себе. Вона вийшла заміж за Архіпа, і їй здавалося, що їхні погляди збігаються. Як чудова відпустка, три роки пролетіли швидко. Якось увечері Архіп звернувся до дружини: – Чи не час нам задуматися про дитину? – Архіпе, ми ж казали, що не варто поспішати. Мені шкода моїх друзів, які мають дітей. Їхнє життя сповнене проблемами. Архіп знизав плечима і відклав розмову. Архіп обіцяв допомогти з дитиною, бо все частіше згадував про це.
Зрештою Анжела прийшла до рішення змиритися з неминучим. Архіп був у нестямі від щастя, коли дружина заваrітніла. Він не дозволяв їй виконувати домашні обов’язки. Незважаючи на те, що вагітність протікала добре, її все дра тувало. Якось, коли вони з приятелями сиділи в кафе, вона сказала. – Не розумію, що за метушня навколо ваrітності. Це неприємна ситуація. І постійні огляди. Анжела зв’язалася з чоловіком після пологів та твердо заявила. – Ми відмовляємося від дитини, Архипе. Синдром Да уна у нашої дочки. – Як це можливо? Ви пройшли кілька тестів.
– Правду кажучи, не завжди. Я була здорова і не сумнівалася у добробуті дитини. – Що ти говориш. Це наша дівчинка. Таких дітей називають “сонячними”. – Ні, Архіпе. Я не дозволю, щоб догляд за інва лідом зруйнував моє життя. З полоrового будинку Анжела пішла одна. Жінка переїхала до столиці, працювала та щасливо подорожувала. Вона зустріла чоловіка, який поділяє її погляди. Життя колишнього чоловіка та дочки її не цікавить. Тато та дочка – активні члени міського клубу “Сонячні діти”, де Архіп познайомився з молодою жінкою, яка одна виховувала свою дитину. Тепер у їхній чудовій родині всі люблять і піклуються одне про одного.