Коли мені було 13, мати дізналася, що вона знову ваrітна. До цього я усі свої канікули проводила у бабусі з дідом. Вони жили в Одесі, в місті біля моря, мені там було дуже добре, і, зізнаюся, баба з дідом мені були ближчими і ріднішими за маму з татом. Коли мама дізналася про своє стано вище, весь світ почав крутитись навколо мого ще не народженого брата, а на мене батьки уваги не звертали. Знаючи, що я від нестачі тої уваги стра ждатиму, бабуся вирішила серйозно зі мною поговорити і навіть запропонувала переїхати до них з дідом. Я погодилася, а батьки, здавалося, були раді рятуванню від важкого підлітка.
Так я й почала жити з найріднішими людьми на світі. У їхньому ж місті я вступила в універ , а потім і знайшла роботу. Коли я навчалася на третьому курсі, дідуся не ста ло. Бабуся дуже тяжко переносила втра ту. Вони з дідом прожили душа в душу 46 років! Від горя бабуся теж ослабла і лягла. Батьки знали про це, але їхня допомога обмежувалася важким оханням у слухавку. Я ж тоді після роботи бігла додому, щоб подбати про бабусю, наймала доглядальниць, забила на особисте життя. Грошей на все ледве вистачало, але я їх не шкодувала, адже на кону було життя найдорожчої людини.
На жаль, бабуся не змогла впоратися з rорем і тугою по чоловіку, що роз’ї дала її зсередини… її теж не ста ло , я залишилася зовсім одна. Потім я дізналася, що бабуся залишила квартиру мені. Тоді мої батьки згадали про моє існування. Вони твердили, що будинок треба продати і поділити гроші між мною та братом, адже він такий самий спадкоємець, як і я. Я ж переоформила будинок у спадок, не ведучись на їхні вмовляння та աантажі подати на мене до су ду. Нещодавно я дізналася у тітки, маминої сестри, що батьки шукають адвоката. Що ж, хай шукають. Я цей будинок заслужила, і нізащо його не продам. Я боротимуся до кінця.