Сина свого я обожнюю. Зовні він дуже схожий на мене, у нього світле волосся та блакитні очі. А ось характером весь у свою чудову маму. Він активна, весела, життєрадісна та позитивна дитина. Проводити з ним час одне задоволення. Скрізь, де він виявляється, він стає загальним улюбленцем та душею компанії. Бабусі та дідусі теж у ньому душі не чують. Коли Владику виповнилося шість, ми з дружиною почали планувати другу дитину. Дружина завагітніла. УЗД показало, що ми матимемо доньку.
Я був дуже радий, завжди мріяв про дівчинку. Ми перед її народженням накупили багато всяких шмоток, щоб наша дівчинка гарно одягалася як справжня принцеса. Ім’я обрали наперед, назвали дівчинку Маргаритою. І ось той заповітний день настав. Ми з Танею стали батьками вдруге. Тільки дівчинка народилася смаглявою, з темним волоссям та карими очима. Вона не була схожа ні на мене, ні на дружину. У нас обох у роду більшість світленькі.
Колір шкіри і очей не міг стати перешкодою, я все одно дуже любив би дівчинку. Але чи це моя дочка? Мимоволі в душу закралися сумніви. Бабуся моєї дружини, коли побачила малечу, сказала, що вона копія двоюрідного дядька. Мовляв, і раніше таке було у їхній родині. Мені таке пояснення видалося натягнутим. Я вирішив таки зробити тест на батьківство. Дружина на мене через це трохи образилася. Відповідь прийшла на сто відсотків позитивна! Ось така дивовижна штука людська генетика.