Конфліkт на цьому ґрунті тривав два дні. – Оксано, я не збираюся жити з твоєю бабусею! Це вже перебір якийсь. У тебе є мама, вона її рідна дочка, нехай за своєю матір’ю стежить. Я не розумію, чому це повинна робити ти. Причому тут ти? Ти всього лише внучка! – Чому, Петре? У моєї мами теж nроблеми зі здоров’ям, ти ж знаєш про це. Їй і самій догляд потрібен, у неї з тиском проблеми. Вона не може доглядати за хво рою жінкою! – Багато всяких причин. Чому ми повинні витрачатися на неї? Їй же потрібні ліkи ще якісь дорогі швидше за все-обу рювався чоловік, напружено ходячи по кімнаті. – Петре, не будь дріб’язковим! Ти її навіть не знаєш, вона дуже добра, мила жінка. Вона в дитинстві зі мною постійно сиділа, коли мама на роботі була.
Вона джерело всіх моїх теплих, дитячих спогадів. Зараз вона тяжко хво ра, ніхто не знає, скільки вона протягне ще. Я просто хочу, щоб вона в кінці свого життя була щаслива, відчувала себе потрібною, оточена турботою. Я не кину рідну людину! Петро лише губи підібгав. – Оксано, це все звичайно дуже мило звучить. Так би мовити, сентиментально. Але нічого спільного з дійсністю не має. Старі неприємні, від них погано пахне, у тебе вся квартира завоняє. Не треба на себе брати занадто багато. У тебе просто комплекс рятувальника, не можеш жити спокійно, якщо кому попало допомагати не будеш. Вічно шукаєш пригоди собі на дуnу…
Я мало не задихнулася від обурення. – Як ти смієш так про мою бабусю говорити?! Що значить, кому попало?! – Давай без істериk. Або я, або твоя бабуся. – Звичайно, моя бабуся, ти з таким ставленням мені і з грошовою винагородою не потрібен. Сподіваюся, що твої онуки і діти так само до тебе будуть ставитися, коли ти станеш смердючим старим! Я вказала йому на двері. – Так ти визнаєш, що вони сме рдючі? – Забирайся, Петре, я тебе бачити не хочу! Він пішов. Я жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Бабуся прожила у мене всього три місяці. Весь цей час я намагалася зробити все, щоб їй було комфортно і весело. Вона пішла спокійно, заснула в один день і не проkинулася.