Моєму чоловікові до пенсії ще багато. Роботу чоловік втратив на початку еnідемії та безуспішно намагався знайти іншу. Мені пощастило, що змогла вчасно оформити пенсію. Тож грошей вистачало на нас обох. Чоловік давно нічого не шукав, тому що був зайнятий дачею, а я працювала і відвідувала його у вихідні. Син після весілля жив у квартирі, що дістався мені у спадок. Була надія, що син та його дружина скоро зможуть стати на ноги та з’їхати з квартири. Вони знали, що батько безробітний, і ми живемо не в розкоші. Проте з’ясувалося, що вони не планують залишати квартиру, оскільки чекають на ще одну дитину.
Все б добре, тільки ось у мене nроблеми із роботою. Мені відкрито кажуть, що Новий рік – це крайній термін, і що я більше не працюватиму. Залишалося лише два місяці. У результаті в січні ми залишимося одні з одною пенсією в зубах. Мій син не збирається допомагати. Я зателефонувала мамі своєї невістки. Але вона вже вмила руки. Вона також не розуміє, навіщо така велика сім’я, якщо за ними нічого немає. Загалом, говорю чоловікові, по-хорошому не можна, давай, швидше за все, вчинимо поrано, щоб звільнити квартиру.
Я повідомила їм, що моя троюрідна сестра проходитиме обсте ження і я поселю її у них на два тижні. А на цей час я винайму для них квартиру. Вони кричали і качали права руками. Син дметься, а невістка незадоволена. То треба мати совість чи ні? Я не заперечую, якщо ви знімете моїй сестрі квартиру поряд із ліkарнею. Ви уявляєте, скільки це коштує? Нарешті вони переїхали на те місце, куди ми їм вказали. І ми діяли оперативно, змінивши замки у будинку. Жорстко, але це був єдиний варіант. Усього за три дні квартиру було здано. Син заявив, що не має батьків. Вони також відмовляються показати нам дітей. Як ви ставитеся до цієї ситуації?