Зрозуміють мене жінки, які одночасно працювали, виховували дитину та займалися домашніми справами. Суспільство чомусь думає, що ми повинні все встигати і робити це з посмішкою, але ж ми не супергерої, а звичайні люди. Допоможіть це пояснити чоловікові. Я вважаю себе кар’єристкою. Ще до заміжжя робота була першому місці, після почалося сімейне життя, народження дитини, через що кар’єра сильно постра ждала. Мені довелося жер твувати деякими речами, щоб досягти успіху. Після роботи я не встигала вбиратися вдома, іноді замовляла вечерю, а одяг прала тільки у вихідні.
Незабаром я досягла бажаної посади. Висока зарплата, але й відповідні обов’язки. Чоловік ніколи не скаржився, що я йому не приділяю час, пізно приходжу і одразу ж лягаю спати. Загалом, щоб пом’якшити собі стра ждання , я найняла помічницю. Вона приходила до нас тричі на тиждень та допомагала господарством. Щоправда, доводилося за таку розкіш платити чимало грошей, але моя зарплата повністю покривала всі витрати, тим більше, що чоловік теж добре заробляє. Перше час про них влаштовувало присутність чужої людини в нашому будинку , але раптом чоловік заявив , що якщо тепер у нас є помічниця , то я йому більше не потрібна.
Хіба жінка тільки для прибирання та приготування? А як же кохання, сімейне щастя ? Я розумію, останнім часом накопичилося багато проблем, і я намагаюся все встигати, але неможливо щодня готувати, прати, лягати після півночі і вставати о шостій . Навіть у вихідні не виспишся. Сил більше не вистачає. Через це ми з чоловіком постійно лає мося. Він хоче бачити мене в ганчірках, недоглянутою , зануреною в домашні турботи. Але я хочу забезпечити синові безтурботне дитинство, стати для нього прикладом. Що робити?