Майже п’ять років тому я вийшла заміж за простого хлопця. Незабаром на світ з’явився первісток, за ним і другий малюк. Щоб займатися вихованням дітей, мені довелося піти з роботи. Всі турботи сім’ї лягли на плечі чоловіка. Йому доводиться орати без вихідних, щоб забезпечувати сім’ю. За ці п’ять років я жодного разу не купила собі нових речей, економила на косметиці, на відпочинку. Через сильну втому чоловік вічно ходить злим, не проводить часу з дітьми, лише кричить на хлопців, якщо вони балуються. Чекати допомоги від чоловіка безглуздо: він і так сильно втомлюється за весь день.
Я сподівалася, що хоч рідна мати допоможе мені. Вона відмінно знає, яке у нас фінансове становище, але ніякої допомоги від неї не дочекаєшся. Тато давно пішов з життя, у братів свої сім’ї, діти, так що мама живе одна. Сидіти з онуками вона не хоче, щоб хоча б я сама вийшла на роботу. Єдине, що вона робить – приходить раз на місяць, приносить дітям солодощі, даремні іграшки. Кожен раз, коли я скаржуся, вона твердить, що я сама вибрала це життя і знала, на що йду.
Мама завжди дивується, коли я кажу, що мені важко з двома дітьми; відповідає, мовляв, в твоєму віці я працювала і ростила трьох. Вона у всьому зви нувачує мого чоловіка, що нібито він нероба. І взагалі, навіщо ми народили дітей? Але ж багато хто стає батьками, незважаючи на фінансове становище. Якби мама нам допомагала хоч іноді, ми б обов’язково впоралися. Замість цього вона вважає за краще вечеряти в ресторані, подорожувати і піклуватися про красу. Я розумію, мама одна ростила нас з братами і заслуговує на це, але що буде з нею в старості, коли вона захво ріє або не зможе встати з ліжка. Поруч не буде нікого.