Познайомилися ми з чоловіком випадково, потім виявилося, що я йому сподобалася, і він не побоявся підійти до мене. Ми стали часто зустрічатися з ним, він гарно доглядав мене, був дуже уважним, дбайливим. Він сказав, що в нього наміри дуже серйозні, покликав мене заміж, і коли я почала вагатися, то він запевнив мене, що зможе утримувати свою сім’ю, адже він на добрій посаді. Ми одружилися, весілля було гарним, з гостями, гарною випивкою, вишуканими стравами; після весілля ми поїхали у міні-подорож, яку подарували нам батьки чоловіка.
Після весілля ми стали жити на орендованій квартирі, думали, що накопичимо гроші і купимо собі житло. Із самого початку все було просто чудово, чоловік мене на руках носив, приносив зарплату додому, я поки що не працювала, ліkувалася. Минуло кілька місяців, чоловік втратив роботу, у нас почали закінчуватись усі заощадження. Я просто не знала, що нам робити; чоловік взагалі спокійно ставився до всього; я дивилася на нього і не розуміла, чому він такий спокійний.
Він сказав, що знає, як вийти із цієї ситуації: він звернувся до свого брата і попросив його пустити до себе на нову квартиру. Я почувалася дуже поrано, бо цю квартиру брат мого чоловіка збирався здавати в оренду. Наразі виходить, що ми позбавили його джерела доходу. Потім чоловік щомісяця почав просити свого брата гроші, а брат не відмовляв йому ні в чому. Я сказала чоловікові, щоб він знайшов роботу, але він почав виправдовуватися, що немає відповідної вакансії. Мені здається, що я припустилася помилки, коли вийшла заміж за нього.